Цікаво...

Багіра, чорна пантера з казки про Мауглі, в англійському оригінальному варіанті - чоловічої статі, це «він», а американські діти впевнені, що історія Еллі, Опудала, Залізного Дроворуба і Сміливого Лева закінчується з відльотом Гудвіна додому і поверненням Еллі в Канзас.

Цікаво, що свою першу книгу «Гаррі Поттер і філософський камінь» Джоан Роулінг закінчила в 1995 році. Літературний агент, який погодився її представляти, посилав рукопис у 12 видавництв, але всюди її відхилили. Тільки через рік рукопис був прийнятий маленьким лондонським видавництвом Bloomsbury, хоча його головний редактор навіть після схвалення книги був упевнений, що Роулінг не заробить багато на дитячих книгах, і радив ій знайти постійну роботу.

Дитячі книги - це не тільки література, коли всім смішно, кумедно або забавно, і не коли все просто і наочно, яскраво і привертає увагу, а коли за допомогою художніх образів, зрозумілих дітям, розповідається про життя, тобто в правильній дитячій літературі перед нами, перш за все, постає яскрава картина світу в різних життєвих ситуаціях.

Починаючи з 1967 року з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.

Кожного року одна з національних секцій IBBУ виступає спонсором цього чудового свята.

Традиційно ця секція запрошує популярного письменника написати Посланння дітям всього світу і відомого художника для створення до Міжнародного дня дитячої книги свого оригінального плакату.

Для довідки: Ганс Християн Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому містечку Оденсе, розташованому на одному з датських острівців - Фіонсе. Він був неперевершеним казкарем, проте Андерсен не писав тільки для дітей. Він хотів, щоб його казки читали і дорослі. Ганс Християн Андерсен злився, коли його називали дитячим казкарем і говорив, що пише казки як для дітей, так і для дорослих. З цієї ж причини він наказав, щоб на його пам’ятнику, де спочатку казкаря повинні були оточувати діти, не було жодної дитини.

Нещодавно в Данії була виявлена невідома досі казка Андерсена під назвою «Сальна свічка». Рукопис був знайдений серед паперів в архіві датського міста Оденсе місцевим істориком. Фахівці підтвердили справжність роботи, яка, можливо, була написана відомим казкарем ще в шкільні роки.

Всім відомо, що за радянських часів було дуже складно отримати доступ до релігійної літератури в СРСР. Корній Чуковський в 1960-х роках запросив дозвіл на випуск біблійних переказів, адаптованих для дітей відомими письменниками та літераторами під своєю редакцією. Проект дозволили із застереженням: у книзі не повинні згадуватися Бог та євреї, тому для Бога придумали псевдонім «Чарівник Яхве». Незважаючи на це, весь тираж книги «Вавилонська вежа та інші стародавні легенди», випущеної видавництвом «Дитяча література» в 1968 році, було знищено, а заново надрукували книгу тільки в 1990 році.

Цікаво знати

Усім нам дуже подобається отримувати всілякі приємні подарунки. Це справжній сюрприз, коли гублячись у здогадах ми отримуємо щось зовсім несподіване, але в глибині душі лише крадькома окреслене в наших добрих надіях і мріях, що приносить нам непідробну радість і теплі почуття. Через подарунок можна передати не тільки свою ніжність і турботу, а й показати всю щирість своїх почуттів і переживань по відношенню до свого улюбленого або улюбленої, друга чи подруги, родича, знайомого, колезі по роботі або навіть начальнику. Не дивно, що колись у далекій Великобританії та пов’язаних з нею країн Британської співдружності, а саме в Канаді та Австралії, Новій Зеландії та на Самоа, Кірібаті і т. д. виникло це дивовижне свято, свято сюрпризів, свято подарунків, свято уваги і не байдужості.

Спочатку він називався абсолютно інтригуючою назвою - «Boxing day» і був, за даними проекту DilovaMova.com, не робочим днем. Невід’ємно зв’язувався з християнськими традиціями і відзначався на другий день після Різдва. Як правило, за цілком природних причин, тоді вчиняти благодійні подарунки мали більше можливостей саме забезпечені верстви суспільства: господарі підприємств, аристократи, купці і комерсанти. Подарунки відбувалися на адресу своїх підлеглих, слуг, робітників і прикажчиків, загалом всіх тих, хто на думку заможних людей не міг собі багато чого дозволити. У цьому виявлялася частина практичної реалізації загальнохристиянських цінностей, які сповідалися Церквою і були притаманні вищому світському і освіченому прошарку суспільства.

З часом ця традиція поширилася і на інші верстви суспільства, була підхоплена і розповсюдилася по всьому світу. У Біблії, в Діяннях Святих Апостолів, глава 20 вірш 35 написані слова самого Ісуса Христа, Який підкреслював, що блаженнее

давати, ніж брати. Це фундамент будь-яких здорових відносин. Дарувати подарунки не тільки приємно, але в цьому закладено сенс нашого життя, адже і життя дається як подарунок, якого ми зовсім не заслужили.

До вибору подарунка необхідно поставитися з особливою увагою. Дуже бажано врахувати загальний настрій святкової атмосфери. Зовсім не обов’язково дарувати дорогі подарунки, адже головне увага і турбота. Подарунок, який ви можете вибрати нехай буде несподіваним сюрпризом, в чимось корисним або просто приємним, головне зробити це від чистого серця. 

Цікавинки про чай

Як з'явилося свято?

Вирішено відзначати свято було в Мумбаї в 2004 році, завданням проведення було звернути увагу громадськості на труднощі у виробництві чаю, умов праці, а також політики вартості. День був обраний на 15 грудня не просто так. Оскільки в нічний час на 16 грудня 1773 року, був заснований протест проти «Чайного» закону, який обмежував права колоністів, у гавані Бостона люди, потопили вантаж з чаєм, загальна вага його становила 45 тонн. Ці дії ще отримали назву «Бостонське чаювання».

Що входить в традиції цього дня?

Особливу популярність це свято отримало серед країн, які його виробляють: Шрі-Ланка, Індія, Непал, В'єтнам, Індонезія, Кенія, Танзанія. У цих країнах активно проводяться різні чайні ярмарки. Однак такі ярмарку можна побачити і в Європі, Росії і Україні, там пропонують дегустувати чаї, а також при бажанні їх придбати.

Як з'явився чай. Популярні легенди

Існує така легенда, по якій пастухи в давнину спостерігали помітну активність і відмінне здоров'я овець, що харчуються листям від чайного дерева. Також є безліч легенд, які пов'язані з імператором з Китаю Шен Нунгом. Ніхто не може сказати точний час його існування, але відомо, що правив він приблизно 5000 років тому. У перекладі його ім'я означає Божественний землевласник. Імператор навчав людей роботі з землею, медицині. Шен Нунг освоював здатності лікувати у рослинності, і варив деякі з них, в результаті чого виявив чай.

За ще однією легендою імператор піклувався про здоров'я людей, і наказував усім кип'ятити воду. Одного разу в таку воду впав листок з чайного дерева, рідина стала коричневого відтінку, а також ароматною і смачною. Надалі цей напій придбав величезну популярність. За останнім повір'ям Шен Нунг виконував досліди з отриманням ліків і пробував на собі здатності рослин з отрутою. Одного разу він «переборщив» з дозою і втратив свідомість під чайним деревом. З листочків від дерева покотилася роса і потрапила прямо в рот імператору, ніж прив'яла його почуття. Таким чином, стали відомі тонізуючі і цілющі властивості чаю. На самому початку чай вважали лікарським напоєм, який могли вживати виключно царські особи, і лише через деякий час він став використовуватися більш широко. У перекладі - чай означає молоденький листочок. На сьогоднішній день в Китаї випускають зелений, чорний, жовтий і червоний чаї. Головна їх відмінність між собою в рівні обробки самого листа. Чай застосовується в більш широкому спектрі, ніж раніше. Наприклад, чай може бути завірений з листя чайного дерева, з використанням різних трав, фруктів і ягід. Крім того багато знають і пробували чай з липою, м'ятою, а також іван-чай.

Що цікаво знати про чай?

Є така легенда, що перший кущ чаю з'явився з-за того, що на землю були викинуті повіки святого з Китаю, він вирізав їх після того, як несподівано впав у сон під час молитви. Він був дуже злий на допущену помилку і побажав, щоб більше ніколи не закривалися очі. Навіть в наш час, щоб позначити чай і повіки в Китаї використовують однаковий ієрогліф. Кущ чаю вважається самою довготривалою рослиною, оскільки він може рости і приносити врожай сто, а іноді і більше років.

Як відзначати?

Чайні традиції отримали свій початок ще за часів правління королеви Вікторії в Англії. Вона була великою поціновувачкою цього напою і зробила його вживання придворною церемонією. Більш відома всім церемонія носила назву five o'clock tea , що передбачало страва з бутербродами та чаєм. Ця традиція була описана в книзі про Алісу в Країні чудес, де було написано про неймовірне у Божевільного чаювання Бовдура, який завжди починав пити чай при стрілкою на п'яти.

Традиції і звичаї на Андрія

 Тринадцятого грудня - День святого Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. 

КАЛИТА

Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує". Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч...

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ

1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) - і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї пережи­вали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.  

3. Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували... Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, - і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою - третя і т.д...

6. На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".

7. Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли:

  О Святий, добрий Андрію,
       Я лишень на Тебе маю надію!
       Дуже хочу знати,
       Звідки нареченого маю виглядати?

Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

      Я тебе, дзеркало, питаю,
      З ким я свою долю злучити маю?
      З'єднати з Іванком прошу,
      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

    Святий Андрію, допоможи,
    Судженого мого покажи!
    Ворожу на свій вінок,
    Прошу захисту від зірок! 

     Дай, Боже, шлюбу дочекати,
     Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

      О дай же, Боже, молодій мені,
      Щоб приснився мій суджений вві сні.
      І Тебе, Святий Андрію,
      Я прошу, як умію:
      Святий Андрію, допоможи,
      Мене сьогодні не залиши!
      Ой ти, місточок, та не хилися,
      А ти, Іванку, мені приснися.
      Перейди річку - биструю воду,
      Й веди до шлюбу мене, молоду.

 Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12. Ворожать ще так: дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає:

      О Святий Андрію,
      Конопельку сію...
      Добре заволочу,
      Бо заміж вийти хочу...

А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити. 

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

14. І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують:

      Святий Андрію,
      Маю на Тебе надію:
      Дай, щоб вишня зацвіла,
      А мою долю на поріг привела.

15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо - гладеньке, то бідний посватає.

16. Також випікали коржики - "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж. 

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Народні прикмети:

Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.

Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

Бережімо себе...

ВІЛ-інфекція – це соціально небезпечне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), довготривалого переживання (персистенції)  ВІЛ в лімфоцитах, макрофагах  та клітинах нервової тканини. Хвороба характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших  систем організму. Відповідно до сучасних уявлень ВІЛ-інфекція відноситься до невиліковних хвороб, має тривалий хронічний перебіг і, в разі відсутності  ефективної терапії, закінчується смертю хворого. 

На сьогодні ВІЛ-інфекція поширена по країнам усіх континентів і її поширення в  світі носить назву пандемії ВІЛ/СНІДу, а в Україні розвивається епідемія ВІЛ/СНІДу. В країні зареєстровано понад 170 тис. ВІЛ-інфікованих, але за підрахунками експертів про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих; загальна кількість людей,  які живуть з ВІЛ в Україні, сягає 377 600.

ВІЛ передається:

Через кров - при потрапляння крові чи інших біологічних рідин, що містять кров (сперма, виділення піхви, грудне молоко) від  ВІЛ-інфікованої особи до здорової  людини. Найчастіше цей шлях реалізується при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами.

Статевим шляхом - підчас незахищених статевих стосунків, незалежно від того чи це вагінальний, оральний чи анальний секс.

Внаслідок передачі вірусу від інфікованої ВІЛ матері до її дитини підчас вагітності, пологів та годуванні груддю. Ризик інфікування зростає під час годування дитини груддю, при важкому перебігу хвороби у матері та складних пологах.

ВІЛ не передається:

·         При спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні.

·         У лазні та сауні.

·         Підчас поцілунків.

·         Обіймах та рукостисканні.

·         При чханні та кашлі.

·         Через поручні, дверні ручки, столи, стільці.

·         При укусах комарів чи інших комах.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає у формі лихоманки зі слабкістю, підвищенням температури, болях в суглобах, як це часто спостерігається при ГРЗ, у інших - цей період проходить непомітно. Через 1,5-3 місяці після інфікування в крові інфікованої людини з’являються антитіла до ВІЛ, на виявленні яких ґрунтується діагностика ВІЛ-інфекції. Період, що проходить від часу інфікування до формування антитіл до ВІЛ, називають «сероконверсіонним або діагностичним  вікном». 

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років: здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя, хоча періодично збільшуються лімфовузли, часто з’являються простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ і являють найбільшу загрозу для своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці, не можуть бути донорами крові і органів. Вірус, що знаходиться весь цей час в організмі, постійно вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення мікроорганізмів ( бактерій, вірусів, грибків і т.ін.). В здоровому організмі їх кількість становить 1000 в мл. крові. Кожного року кількість СД4 в крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання, спричинені збудниками різних інфекцій, які в практиці ВІЛ-інфекції/СНІДу мають назву опортуністичних інфекцій. Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність. Ця стадія хвороби називається СНІД і проявами його можуть бути герметична інфекція ( насамперед оперізуючий герпес), грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз. 

Щороку в Україні діагностується від 2 до 3 тисяч хворих на СНІД. Для надання медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію створена мережа спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів – центрів профілактики і боротьби зі СНІДом, які здійснюють диспансерний нагляд за ВІЛ-інфікованими і хворими на ВІЛ-інфекцію та СНІД, діагностують стадію хвороби, визначають тактику лікування. Починаючи з 1996 року, в світі впроваджується так звана комбінована  антиретровірусна терапія (АРТ), яка впливає безпосередньо на ВІЛ, пригнічує розмноження вірусних частинок і сприяє зміцненню імунітету, зростанню кількості СД4, що повертає хворому здоров’я. В законодавчому порядку встановлено безоплатне лікування  хворих на  ВІЛ-інфекцію за рахунок Державного і місцевих  бюджетів, коштів донорських організацій.

Головним важелем у попередженні поширення ВІЛ-інфекції в країні є дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки, насамперед вживання наркотиків, обов’язкове використання при статевих контактах засобів  індивідуального захисту – презервативів. Свідоме ставлення до свого здоров’я забезпечить захист від СНІДу.

Через високу мінливість ВІЛ створити вакцину проти СНІДу поки що питання майбутнього, незважаючи на те, що збудник СНІДу був відкритий ще в 1983 р. французькими вченими  в лабораторії М.Л.Монтаньє та американського дослідника Р.Галла.

Зі святом святого Михайла

  День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада.

Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.

   Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім — значить, святий Михайло бореться з чортами.

   Існує дуже поширений переказ про чорта, який намагався сховатися від архистратига Михаїла. Щоб урятувати, чорт почав називати предмети, за якими Михайло не дістав би його. Серед можливих варіантів він називав навіть людину, але архистратиг Михайло сказав, що в цьому разі людину він уб'є та дасть їй царство небесне, а чортові все одно — непереливки! Так чорт перелічив геть усі предмети, під якими міг би сховатися, аби Бог його не дістав, а про кущ ліщини забув. Тож мисливці радять під час бурі в лісі ховатися під ліщиною, оскільки там грім не вб'є.

    А за одною старою легендою, одного разу звичайний мисливець випадково вбив у лісі чорта. До нього з'явився святий Михайло та запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися зі святим Михайлом рушницями. Трохи повагавшись, Михайло погодився на такий обмін. Одну умову поставив святий: якщо мисливець передумає та схоче обмінятися рушницями назад, то мусить прийти на те саме місце.

    І почало цьому мисливцеві так щастити на полюванні, що годі й казати! Тільки кожного разу, як він із цієї рушниці стріляв, такий грім над землею лунав, що люди лякалися. От і власник рушниці нарешті вирішив позбутися магічного подарунка, щоб лихо не накликати на свою голову. Пішов на зазначене місце та й обмінявся рушницями із святим Михайлом назад. Але й колишня його старенька рушниця тепер теж набула чарівних властивостей! І мисливська удача не покидала вже його довіку.

   21 листопада часто випадає перший сніг, тому й прикмета: “Михайло на білому коні приїхав”.

Народні прикмети:

·        Якщо цього дня сніг буде мокрим, то майбутній урожай буде хорошим.

·        Якщо стоятимуть густі тумани, то така погода протримається до зимового Миколая.

·        Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна.

·        Якщо Михайло дощем служить - добру й суху весну ворожить.

·        Іній - на великі сніги, а туман - на відлигу.

·        Якщо відлига - не жди санного шляху до Миколи.

·        Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня.

·        День на Михайла похмурий і на деревах іній - до хорошого врожаю.

·        Від Михайла зима морози кує.

·        Як Михайло закує, то Микола не розкує.

·        Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна.

Всесвітній День ґудзиків

Цікаве свято, про яке неодмінно здогадуються, а може навіть знають професійні кравці і їх уважні клієнти - «Всесвітній День ґудзиків», відзначається щорічно 16-го листопада. Віно було засновано американською організацією National Button Society, започаткованою в 1938-му році, ще в XX столітті.

Деякі з нас іноді навіть не помічають на скільки важливий для нас цей елемент нашого одягу, адже без нього було б все набагато складніше. Найдавніші ґудзики або предмети, схожі на сучасні ґудзики, використовувалися далеко не для того, для чого ми використовуємо їх зараз - виключно як прикраси, а не для застібання. Для застібання використовувалися зав’язки, шнурівки, вироби з рослин і кісток тварин, в якості шпильок. Гудзик був своєрідним предметом розкоші, що виконував не тільки декоративні функції, але й нес цілком певне інформаційне значення.

Завдяки старанню майстерних умільців, у світовій практиці такий виріб, як ґудзик давно став предметом колекціонування, а деякі унікальні екземпляри, навіть музейними експонатами. Досить великі зібрання ґудзиків найрізноманітніших зразків є у музеях Швеції, США, Польщі та Чехії. Одна з найбільших приватних колекцій, вважають, належить американцю Стівенсу, що проживає в містечку Бішопвіль (штат Південна Кароліна). Свою колекцію він почав збирати ще в 1983-му році. За іншими даними, найзначнішу колекцію ґудзиків у світі (близько 100.000 примірників) зібрали в іншому американському місті - Нью-Джерсі. У Швеції, наприклад, основу колекції застібок в Стокгольмському музеї склав переданий одним з місцевих церковних пасторів в дар набір з більш 40000 одиниць ґудзиків.

Святкуємо разом

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

   За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця — письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

Чернецтво Нестор прийняв у 17-річному віці, пізніше висвячений в сан диякона. Він був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.

Всесвітню славу Нестору принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ».

Колись цього дня віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».

Традиційно, в День української писемності та мови покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

Святкуємо

Восьмого листопада відзначаємо день святого Великомученика Димитрія, або в народі "святого Дмитра"чи просто "Дмитра".

Свято встановлено на честь Дмитра Солунського, який за християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. Димитрій одержав християнське виховання. Повнолітнім його призначають на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Та замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї. Геройську віру св. Димитрія прославив Господь різними чудами після його смерті та нетлінністю тіла і мироточивістю, яка зціляла недужих.

Вшанування великомученика  в Україні почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. 

На початку 70-х років XI століття був заснований Димитріївський монастир у Києві, відомий пізніше як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував його син Ярослава Мудрого, великий князь Ізяслав, при хрещенні одержавши ім'я Димитрій.

Це свято пов’язується з військовим патріотизмом, захистом рідної землі. На образах найчастіше бачимо святого Дмитра зі списом у руках.

В суботу — Дмитрову, або "родинну", чи ще інакше "дідову" — справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають парастасом у церкві та обідом вдома, на цвинтарі запалюють свічки. Поминальний обід має подаватися ввечері. В народі вірять, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч треба поставити воду й новий рушник — раптом якась душа схоче напитися або помитися.

Існує вірування, що в цю ніч можна побачити на цвинтарі тіні померлих, які відвідують по хатах своїх родичів із нагоди свята.

За народними уявленнями святий Дмитро приносить зиму. А тому, хоч часом і теплом віяло, та зустрічали його у теплому одязі, аби великих морозів не було. А ще старожили кажуть, що св. Дмитрій золотим ключем закриває землю-матінку. Буде він у себе ключі тримати, аж поки не прийде святий Юрій по них (6 травня) і землю не відімкне. 

Також цим днем завершується весільний сезон. Якщо якась дівчина на порі залишилися не засватана, то за давніх часів рік для неї вважався втраченим. З цього приводу існує приповідка: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри" - до Дмитра перебирає женихами, а опісля годиться, мовляв, на усе.

Народні прикмети:

·         Відлига на Дмитра — зима буде з мокрим теплом, а весна — рання.

·         День на Дмитрія без снігу — зими ще не буде.

·         Дмитро на снігу — весна буде пізньою.

·         Зима навіть рання до Дмитра не вступає в силу.

·         Земля на Дмитра замерзла і дме холодний вітер — снігу не буде до свят.

·         Сніг і мороз на Дмитра — весна буде пізня й холодна.

·         Часник треба садити до Дмитра — от тоді він і виросте гарний, дорідний.

·         На Дмитра тепло — весна буде рання, м'яка.

·         Коли 8 листопада холод і сніг — весна пізня і холодна, якщо відлига — зима і весна теплі.

·         Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну, цей день зі снігом — весна пізня; холод і сніг — на пізню і холодну весну.

·         Випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозяним.

·         Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.

·         Якщо кури ходять дотемна — наступного дня буде негода.

В пам'яті вічно...

     У 2009 році Указом Президента Віктора Ющенка 28 жовтня було офіційно встановлено Днем звільнення України від фашистських загарбників.   Саме у цей день в 1944 році було покладено край поневоленню території України нацистами і лиходійствам, які вони чинили...
  В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.
  Після Сталінградської битви (листопад 1942 року – лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився.
   Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.
  У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).
  Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.
  В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.
   За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
  В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців.
   Сьогодні хочеться пригадати імена наших співвітчизників, які своєю мужністю і безкорисною любов’ю до Батьківщини, усіма силами, інколи ціною власного життя, наближали день звільнення України від фашистської окупації.

Цікаво знати

Незабаром нас очікує дещо контроверсійне свято. Для когось Хелловін – це можливість стати казковим чудернацьким створінням і повеселитися з друзями. А хтось вважає, що це – "диявольське святкування, яке не повинне з'являтись у лексиконі українців". Що ж, у кожного своя думка на цей рахунок. Але яке ж все таки відношення Хелловін має до України?

В принципі, ніякого. Якщо не брати до уваги той факт, що останніми роками свято стає все популярнішим серед української молоді. Ви, мабуть, скажете, що це неповага до власних звичаїв, чи, боронь Боже, диявольські забави. Звичайно, ми повинні перш за все дотримуватись своїх власних традицій, але потрібно поважати й інші культури. Інакше нам не стати частиною світової спільноти, до якої ми так прагнемо. А коли ми навчимося адекватно сприймати інші культури, зможемо поділитися зі світом і своїми звичаями та традиціями. Головне, щоби цей процес відбувався без упереджень та забобонів. 

І те, що в цей день дітлахи перевдягаються у різноманітні костюми, деколи й не дуже "світлі" та "добрі", ще нічого не означає. Адже ви забуваєте, що окрім чортенят і вампірчиків, на вулицях можна зустріти також Білосніжок та суперменів.

Однак асоціація не випадкова. Вважається, що в цей день уся нечисть приходить у наш світ погуляти, так би мовити, ну і нашкодити комусь, звичайно. Але що ми насправді знаємо про це свято, що так голосно протестуємо проти нього?           

Давайте зануримось в історію, і все ж таки спробуємо зрозуміти причини виникнення Хелловіну. Виявляється, свято досить старовинне, і навряд чи будь-чиї предки, древні народи із самобутньою культурою, поклонялися б нечистій силі. Окрім того, свято не тільки американське, його здавна відзначають багато англомовних держав. Так, Хелловін походить від старовинного кельтського свята жнив та дня мертвих (не спішіть з повчаннями, дочитайте до кінця). Все почалось з невинного 1 листопада, яке древні кельти обрали для особливого святкування – Савину (день вшанування предків і щось на кшталт нового року). Це був день, коли на землю падав перший сніг, зима приходила на зміну літу, а кельти збирали врожай. Не дивно, що в такий моторошний час, вважалось, мертві повертаються на землю, аби відвідати живих родичів.

Що ж тут поганого. Не тільки кельти вірили у те, що душі померлих можуть відвідувати живих. Слов'яни (особливо українці та білоруси), наприклад, періодично здійснювали обряди під назвою "Діди", "Баби" та "Діти" для поминання померлих родичів. У відповідні дні люди йшли на могили рідних і вшановували їх, приносячи гарячі поминальні страви (вважалось, що духи могли вдихати запах цієї їжі). А під час сімейних трапез на столі з'являлись додаткові столові предмети для гостей з потойбіччя. Окремо згадувалось ім'я кожного предка.

А ще, якщо пригадуєте, різдвяною прикрасою столу в українців споконвіків був дідух, який символізував не тільки врожай та добробут, а й предка, зачинателя та оберега роду, тобто мав пряме відношення до вищезгаданого обряду. Цей символ не є насправді християнським, він має язичницьке коріння. Наші предки вірили, що це дух всіх дідів-попередників роду. Коли з'явилось християнство, такі обряди не зникли, але дещо змінились, саме тому важко прослідкувати, які традиції були язичницькими, а які додались з часом.   

Та навіть християни зараз мають схожий пам'ятний день, коли вшановуються усі померлі.

День мертвих святкують у Мексиці та в деяких іспаномовних країнах якраз 1-2 листопада. Це доволі дивне свято. Адже воно начебто пов'язане з католицьким Днем всіх святих, але от вівтарі, збудовані на честь померлих, прикрашають фігурками черепів (хоч і доволі милих, зроблених з цукру). Здавалося б, якось теж не надто по-християнськи. Але їм чомусь пробачається. Ті, хто відзначає це свято, вірять, що саме в цей день душі померлих відвідують своїх живих родичів, тому живі йдуть на цвинтар з улюбленими стравами і напоями "гостей з потойбіччя".

День усіх святих – християнське свято, під час якого віруючі вшановують всіх церковних святих. Його відзначають 1 листопада і вважають одним з найважливіших у календарі. Кажуть, що дата була обрана не випадково, а саме через кельтський Савин. Першопрохідцями, що почали святкувати день всіх святих, були ірландці та англійці (від яких фактично і пішов Хелловін). Вважається, що язичницькі традиції, яким не було місця у християнському святі, на кшталт перевдягання і задобрення нечистої сили солодощами, втілились у Хелловіні, який відзначають напередодні.

Але повернімося до кельтів. Вони вважали, що, окрім душ померлих, на землю цього дня може потрапити і різна нечисть: домовики, відьми, бісенята й інші бешкетники (які є і в українських древніх віруваннях також!). Відповідно маскування було всього лиш спробою обдурити злих духів. Люди вірили в те, що відьми, злі феї та мерці можуть викрасти їх дітей, тому перевдягали малечу у страхітливі костюми, аби збити з пантелику нечисть. А ще від потойбічних сил намагались відкупитись, насипавши повну торбу ласощів та смаколиків. Мабуть, про це дізнались малі бешкетники і вирішили скористатись ситуацією на власну користь.

А перевдягання і в нашій культурі є. Щоправда, українська молодь змінює образ взимку: на Різдво чи під час Маланки. З Різдвом і так все зрозуміло: ходить переодягнений вертеп та й співає колядок.  Щоправда, окрім чортеняти, негативних персонажів там не так багато. Та давайте не будемо забувати, що й на Хелловін дехто принцесами та тваринками одягається.

А от Маланка – "міні-карнавал" з переодяганнями та гучними забавами, який відбувається в ніч на 14 січня, або на Старий Новий рік. Зазвичай учасники дійства одягаються персонажами вертепу, козаками, циганчатами, тваринами та фольклорними персонажами. Традиційними героями залишаються "баба" Маланка та "дід" Василь. Сьогодні до них додались і сучасні персонажі. Щоправда, ця традиція теж не дуже розповсюджена в Україні. А якщо ви таки хочете відчути справжній дух святкування, завітайте на зимовий карнавал "Маланія", що відбувається у Тернопільській області. Це одне з найгучніших гулянь у цей день.

   Повернімось до Хелловіну. Є теорія, що це святкування має християнське підґрунтя. Точніше не свято, а сама назва. Люди спочатку називали цей день Allhallowmas, (the mass of all Hal-

lows – меса Всіх святих), відповідно вечір напередодні назвали All Hallows Eve – передвечір'я усіх святих. З плином часу назва модифікувалась у знайомий нам Хелловін.
  Незмінним і найвідомішим символом Хелловіну є, так званий, Ліхтар Джека. Ви його знаєте – гарбуз із вирізаним обличчям і сяючими оченятами. З ним пов'язана не менш цікава легенда. Розповідають, що жив колись в Ірландії коваль на ймення Джек – пиятик і скнара. Однак хитрому парубку вдалось двічі обдурити диявола і вторгувати собі кілька років життя. Коли ж таки прийшов його час, Небеса не бажали прийняти Джека, а через договір з Дияволом до пекла він потрапити також не міг. Душі чоловіка довелось блукати землею. На останок Джек одержав тільки 2 розпечені вуглинки, які помістив у гарбуз замість ліхтаря. Одні кажуть, що цей подарунок дали йому Небеса, аби він міг відлякувати Диявола. Інші стверджують, що це був останній дарунок з пекла, який мав освітлювати йому шлях у вічній темряві. У будь-якому випадку, цей специфічний ліхтарик використовують для тих же цілей, що й перевдягання – захист від нечисті.  

    Що ж, підіб'ємо підсумки. Першими цей день почали святкувати кельти. Християни, намагаючись викорінити язичницькі звичаї, спробували замінити одне святкування іншим. Та незважаючи на всі намагання церкви, люди не захотіли відмовитись від своїх древніх традицій. Хоча це не перший такий випадок, адже і в наших віруваннях християнські традиції тісно переплелись з язичницькими обрядами. Ми вже й частенько відділити одне від іншого не можемо.  
    Зрозуміло, що більшість людей негативно сприймають той момент, що в їх культуру раптом просочується щось нове і невідоме. Але більшість одразу починає захищатись тим, що це свято диявольське. Що ж, можливо коріння у нього таки й не християнське, та наші прадіди теж своїх богів мали. Ми можемо, звичайно, не сприймати їх погляди на життя, але ж все рівно поважаємо і шануємо їх, то чим відрізняються предки іншого народу?!

   З іншого боку, це один день в році, коли молоді люди можуть дозволити собі побешкетувати, "перейти на сторону зла" і просто повеселитись. Це ж не означає, що у їх свідомості щось зміниться і вони залишаться такими назавжди. Хіба ж не так?
   Можливо, з точки зору християнства, нам важко зрозуміти мотиви святкування такого чудернацького дня. Однак, це теж частина всесвітньої культури, всесвітньої спадщини, традиції та звичаї предків. Та й що поганого, якщо завдяки таким святам діти можуть повеселитись, а молодь – розважитись. Головне навчитись усе правильно сприймати і вміти вчасно зупинитись.
Веселого вам Хелловіну!