8 вересня 1943 рік - рік звільнення міста Борзна від нацистів.

  Традиційно в цей день в Борзні проходять урочистості та святкування. На центральній площі міста біля Меморіалу загиблим землякам віддають шану тим, хто віддав своє життя заради України.

Трішки історії

  Наприкінці серпня 1941 року, в ході битви за Київ, німецька 2-га танкова група генерала Гудеріана почала наступ проти військ Південно-Західного фронту генерал-полковника Кирпоноса в напрямку на Конотоп з метою форсувати Десну і вийти в глибокий тил Південно-Західного фронту. Їм протистояла 21-ша армія під командуванням генерал-лейтенанта В. І. Кузнецова. Штаб армії перебував у Борзні. У перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої. 5 вересня Кузнецов віддав наказ на відвід військ армії на південний берег Десни, але заходи були розпочаті вже надто запізно. 10 вересня противник силами танкової дивізії СС «Райх», 1-ї кінної дивізії, 293-ї, 112-ї, 45-ї і 131-ї піхотних дивізій прорвав фронт на ділянці Конотоп — Бахмач і зайшов у тил армії. 11 вересня 1941 року 219-та стрілецька дивізія, війська якої захищали Борзну, змушена була залишити місто і відступити в напрямку Оленівки. Вночі, після швидкоплинного бою, німці увійшли у місто. Полеглі захисники Борзни були поховані місцевими жителями в двох братських могилах на міському кладовищі і поряд зі школою. Пізніше, після війни, на місці захоронення був закладений Шкільний парк і споруджений монумент Захисникам міста.

    Важких втрат зазнала Борзна під час окупації — 179 її мешканців були вивезені в Німеччину, а 126 були розстріляні німецькими загарбниками біля села Шаповалівка. Найбільше постраждали євреї, яких у Борзні залишалося близько 110 осіб. Вночі 18 січня 1942 року солдати і поліцаї зігнали всіх борзнянських євреїв та погнали у бік Шаповалівки. В ту ніч у протитанковому рові було розстріляно 104 євреї. Лише дехто, хто зміг переховатися у сусідів, пережив цю страшну різанину. З жовтня 1942 до вересня 1943 року воєнні злочини й безчинства на Борзнянщині здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа.

В період окупації у місті діяла підпільна комсомольська організація, яка підтримувала зв'язок із партизанським загоном.

  26 серпня 1943 року розпочалася Чернігівсько-Прип'ятська наступальна операція радянських військ Центрального фронту генерал-полковника Рокоссовського, метою якої було завдати головного удару силами 2-ї танкової, 65-ї і частиною сил 48-ї і 60-ї армій на Новгород-Сіверському напрямку, допоміжний удар — силами 60-ї армії на Конотопському напрямку, розгромити війська противника і вийти на середню течію Дніпра. На початку вересня війська 60-ї армії генерал-лейтенанта Черняховського, з ходу форсувавши Сейм, розпочали наступ вздовж залізниці Конотоп — Бахмач — Ніжин і лівого берега Десни. На Борзнянському напрямку наступ вівся з плацдарму в районі Нових Млинів силами 322-ї стрілецької дивізії 17-го гвардійського стрілецького корпусу (командир — полковник Лащенко Петро Миколаєвич). В ході стрімкого наступу до кінця дня 7 вересня 1943 року Борзна була звільнена від німецьких загарбників. Однак наступної доби німці перейшли в контрнаступ з боку Ільїнців і Мавошино. Запеклі бої на західних околицях Борзни тривали до 12 вересня. Під час звільнення Борзни загинуло дев'ять радянських солдатів, які були поховані на центральній площі міста.

     На фронтах Другої світової війни загинули 562 борзнянці. У 1975 році в центрі міста був встановлений монумент полеглим землякам, де на гранітних плитах були висічені імена усіх загиблих борзнянців.

     Під час війни і в післявоєнний період на борзнянщині діяв осередок ОУН так званої «Конотопської округи», а в 1947–1949 роках у Борзні діяла молодіжна підпільна група під проводом Василя Теребуна з Кинашівки. До неї входили чотири члени і вісім «співчуваючих». Члени організації пропагували ідеї утворення «Самостійної України», знайомили молодь Борзни і сіл з антирадянськими прокламаціями і підпільною літературою, а в ніч з 6 на 7 листопада 1948 року розповсюдили у Борзні листівки, «спрямовані на зрив заходів радянської влади».