Ми
користуємося кульковою ручкою щодня, навіть не підозрюючи про цікаву долю цього
винаходу. Здавалося б, що може бути простіше – трубка з чорнилом і кулька на її
кінці, який котиться по папері, залишаючи слід … Але і настільки проста річ має
свого винахідника і саме завдяки йому ми не мучимося досі з пір’ям і чорнилом.
Отже, хто ж першим придумав кулькову ручку?
Насправді принцип дії кулькової ручки був винайдений давно. Вірменські археологи знайшли якийсь дивний пристрій з бамбука і знаходиться всередині нього кульки, наповненого фарбою. Коли це дивний пристрій відтворили у чинному вигляді, отримали найпростішу кулькову ручку, датовану 1166 роком!
Насправді принцип дії кулькової ручки був винайдений давно. Вірменські археологи знайшли якийсь дивний пристрій з бамбука і знаходиться всередині нього кульки, наповненого фарбою. Коли це дивний пристрій відтворили у чинному вигляді, отримали найпростішу кулькову ручку, датовану 1166 роком!
Набагато
пізніше, в жовтні 1888 року, американець Джон Лауд запатентував принцип дії
кулькової авторучки. Там теж застосовувався крихітний кульку, одна сторона
якого повинна була знаходитися в чорнилі, а інша ковзати по паперу. У той час
так і не вдалося створити кулькову ручку хорошої якості через відсутність
підходящих чорнила. Як не пробували, чорнило то виявлялися занадто густими, то
занадто рідкими, то міняли свою в’язкість при зміні температури … В результаті
– ручка або зовсім не писала, або чорнило протікали і залишали плями. Як би там
не було, з моменту реєстрації патенту Лауда, було зареєстровано ще близько 350
схожих патентів, але жоден з них не був втілений в діючу кулькову авторучку.
В
кінці 30-х років 20-го століття Ладіслав Біро, видавець угорської газети, теж
взявся за цю справу – йому приносило багато незручностей користування пір’яними
авторучками, адже на газетному папері залишалися дуже великі плями. Він задіяв
свого брата, Георга, який був професійним хіміком, і в результаті у них дещо
вийшло. В той же час їм довелося випадково познайомитися з президентом
Аргентини. І незабаром почалася Друга Світова війна.
Брати
Біро перебралися до Аргентини і завдяки президенту країни досить швидко знайшли
там інвесторів, готових вкласти гроші в їхній винахід – кулькову авторучку. У
1943 році відкрилася перша фабрика, але братів чекала невдача. Ручку при письмі
доводилося тримати строго вертикально – чорнило випливали під дією сили тяжіння.
Це було вкрай незручно і покупці не поспішали за новинкою. Крім того, нові
авторучки залишали плями або писали уривчасто.
Зрештою
брати Біро винайшли капілярну систему подачі чорнила, але це вже не врятувало
ситуацію. У них скінчилися гроші і виробництво довелося згорнути. Але прибуток
вони все – таки отримали – американська компанія “Еберхард Фабер» заплатила їм
півмільйона доларів за право виробництва кулькових авторучок.
Після
цього їх виробництво почалося в США. Але і там ручки продавалися
погано – незважаючи на рекламу, писали вони погано. Спочатку продажі були
непоганими, але потім ці ручки продавалися практично за безцінь, але і тоді їх
ніхто не хотів купувати.
Зрештою,
французький фабрикант, який спеціалізується на письмових приладді – Марсель
Біш, викупив у братів Біро права на їх винахід. Він протягом двох років
ретельно вивчав переваги і недоліки кулькових ручок, всіх, які потрапляли в
його поле зору. Зрештою, в 1952 році була створена ідеальна кулькова ручка – ми
її знаємо під назвою BIC. Саме так Біш змінив своє ім’я, перетворивши його в
торгову марку. BIC Corporation, заснована ним, і зараз контролює третину ринку
кулькових ручок в США і чималу частку – у світі.
Такі
ось перипетії відбувалися на шляху створення звичайної кулькової авторучки,
якою ми користуємося щодня.
Немає коментарів:
Дописати коментар