Вітання

 Гілочки тоненькі, котики пухнасті,

Хай несуть у хату радість, мир і щастя,
Хай несуть у серце радість воскресіння
Хай направлять наші душі до спасіння.

Гілочки тоненькі, котики вербові,
Всіх благословляють, щоб були здорові,
Щоб жили в любові і достаток мали,
Щоб в молитві й з Богом діточки зростали.

Гілочки вербові сонце зігріває,
А душа радіє, а душа співає,
Бо вже близько свято, писанки і паска,
Бо на землю сходить світла Божа ласка.
Бо уже за тиждень буде в нас Великдень.

Ве́рбна неді́ля (Вербиця, Шутковий тиждень,) — язичницьке свято вшанування прадавнього Дерева життя, як символу вічності, яке відзначають язичники в Україні, а традиція святкування існує і у інших народів світу. Має прадавні дохристиянські корені. Передує Навському Великодню. Виникнення Свята сягає сивих тисячоліть — часів Трипільської культури. Не слід плутати з християнським святом — Вхід Господній у Єрусалим (Вербна неділя).

Дати Вербної неділі 2010–2022 за Григоріанським календарем
Рік	Західна		Східна
2017		9 квітня
2018	25 березня		1 квітня
2019	14 квітня		21 квітня
2020	5 квітня		12 квітня
2021	28 березня		25 квітня
2022	10 квітня		17 квітня

Про давність обряду Свята Вербиці (який і понині зберігся в Україні) свідчить той факт, що це Свято було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків чи пелазгів. Під час великих урочистостей у Стародавньому Римі запрошували іноземців і жерці-феціали святили вербу й торкаючись нею шановних гостей, промовляли ритуальні слова. Доторкання свяченою вербою для людини означало поєднання живого з безмежним Всесвітом
Причому вже в той час цей обряд (промовляння «не я б'ю — верба б'є, за тиждень Великдень» та інших слів, водосвяття тощо) був відомий як дуже давній звичай, який знали лише деякі волхви — жерці. Бити галузкою верби — означає пробудити творчу енергію людини. Унікальним є те, що в Україні Вербиця досі є живим Святом, причому ритуальні примовки, які входять в обряди цього Свята, майже дослівно збігаються з текстами примовок, записаних латинянами від етрусків.

З часу хрещення Русі прадавнє Свято Вербиці почало збігатися з християнським святом Вхід Господній у Єрусалим.

Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним деревом, на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає сили від Природних стихій — Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров'я, силу та красу людині, тваринному світу, навколишній природі.

Світоглядне значення поняття «Верба» розкриває походження цього слова. Складається воно з двох слів «вер» і «ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуся» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам'яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.

Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним поняття — Всесвіту — відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів'я», «верхній», «зверхник», «верховода», «верховина» тощо.

Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту — Верби. І досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього Свята й назва — «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».

Освяченою Вербою торкалися всіх домочадців, а особливо дітей, промовляючи при цьому:

Будь великим, як Верба,

А здоровим, як Вода,

А багатим, як Земля.

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечке червоне яєчко!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень!

У народі вірять — освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли б'ють, то примовляють: «Не я б'ю, верба б'є, за тиждень — Великдень.»

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

ü Чудодійні властивості верби:

ü Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

ü Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

ü Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

ü Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;

ü Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;

ü Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;

ü Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

ü З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

ü Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

ü Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова»;

ü Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

ü Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;

ü У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;

ü У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

ü Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.